Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу” - страница 8

^ Н.Н.Кобельчук, старший преподаватель кафедры экономики и менеджмента Азовского регионального института управления Запорожского национального технического университета (г.Бердянск)

^ МЕЖДУНАРОДНЫЙ ТУРИЗМ КАК ВАЖНЕЙШАЯ ФОРМА МЕЖДУНАРОДНОЙ ТОРГОВЛИ УСЛУГАМИ


Услуги это экономическая продукция, являющаяся невидимой и не осязаемой. Невидимая торговля находится вне поля зрения таможенных органов и трудно поддается государственному контролю. Особый рост наблюдается в настоящее время в торговле туристическими услугами.

Индустрия туризма является одной из наиболее динамично развивающихся форм международной торговли услугами в Украине. Во многих странах мира туризм развивается как система, которая предоставляет все возможности для ознакомления с историей, культурой, обычаями, духовными и религиозными ценностями данного государства и его народа. Помимо значительной статьи дохода в казну, туризм является одним из мощных факторов усиления престижа страны и роста значения в глазах мирового сообщества. Развитие международного туризма приводит к развитию экономической инфраструктуры страны и мировых процессов. Международный туризм является источником валютных поступлений, обеспечения занятости населения и расширения межличностных контактов.

Туризм это специфическая форма международной торговли услугами; вид предпринимательской деятельности по предоставлению собственным гражданам или гражданам других стран различных услуг.

По численности путешественников различаются индивидуальный (семейный) и групповой. По характеру проведения туризм подразделяется на организованный (заранее оговариваются все аспекты пребывание туриста за рубежом) и неорганизованный (путешественник сам определяет режимы питания, досуга, передвижения по стране и т.д.).

В Украине организованным международным туризмом туроператоры (оптовый посредник на рынке туристических услуг, которые устанавливают контакты с фирмами по транспортировке, размещению, питанию, организации досуга, обеспечивает им максимальный оборот и получает вследствие этого скидки). Турагенство – посредник между клиентом и туроператором, оно создает собственные туристические продукты.

Наибольшее развитие международный туризм получил в западноевропейских странах. На долю этого региона приходится свыше 70% мирового туристического рынка и около 60% валютных поступлений. Примерно 20% приходится на Америку, менее 10% - на Азию, Африку, и Австралию вместе взятые.

В 1950 г. в мире было совершено 25 млн международных туристических поездок, в 2000 г. – 800 мил, 2020 г. ожидается 1,5 млрд. В 2004 США посетили 45,5 млн туристов (доход страны от туризма – 68,4 млрд долл.), Францию – 76,5 млн туристов (29,3 млрд долл.), Испанию – 49,5 млн туристов (27,3 млрд долл.), Россию – 20,2 млн туристов (6,3 млрд долл.), Международный туризм входит в число трех крупнейших отраслей, уступая нефтедобывающей промышленности автомобилестроению, удельный вес которых в мировом экспорте 11% и 8,6 соответственно [2. c.68].

Всемирная организация по туризму в своей классификации выделяет страны, являющиеся преимущественно поставщиками туристов: США, Бельгия, Дани, Германия, Голландия, Нова Зеландия, Швеция, Канада, Англия и страны являющиеся, в основном, принимающими туристов :Австралия, Греция, Кипр, Португалия, Франция, Швейцария, Египет.

Развитие международных туристических связей повлекло за собой создание многочисленных международных организаций, содействующих улучшению работы этой сферы мировой торговли.

Наиболее влиятельной среди туристических организаций Всемирная организация по туризму (ВОТ), которая создана в 1975 г. На протяжении многих лет эта организация была известна как Международный союз официальных туристических организаций, которые не входили в систему специальных органов ООН, но по инициативе Экономического и социального совета ООН 2 января1975г. ВОТ получила официальный статус специального органа ООН и свое нынешнее название. [1, C.33-36]

Важной особенностью современного этапа развития международного туризма и изменения его организационных форм является проникновение в туристический бизнес транспортных, торговых, банковских, промышленных, страховых компаний.

Литература.

  1. Данилова Е.В. ВТО: регулирование торговли услугами / Е.В. Данилова. – М.: ИКЦ «Академкнига»,2003. - 95с.

  2. Михайлин А.Н. Краткий толковый словарь-справочник по внешнеэкономической деятельности: Учебное пособие. – М.: А-Приор, 2006. - 160с.



С.С.Скаковська, ст. викладач, кафедри фінансів

і економіки природокористування Національного

університету водного господарства та природокористування


^ Рекреаційні ресурси як основа формування територіальних рекреаційних систем


Територіальна рекреаційна система (ТРС) – це відкрита соціально-економічна система, елементи якої є складними взаємопов’язаними та взаємозалежними підсистемами, що визначають специфіку її формування і розвитку на певній території (рекреанти, рекреаційні ресурси і умови, матеріально-технічна база, рекреаційна інфраструктура, обслуговуючий персонал, управлінські системи) і об’єднані спільною діяльністю у використанні рекреаційного потенціалу цієї території.

Рекреаційна діяльність є формою взаємодії суспільства і природного середовища, тому в основі структури територіально-рекреаційної системи лежить поєднання природних, господарських, трудових ресурсів, які й утворюють описані підсистеми.

В сучасних умовах господарювання ТРС слід розглядати як вид регіонального ринку – ринку рекреаційних послуг. Регіональний ринок рекреаційних послуг – це середовище, де здійснюються розподіл і реалізація останніх та виконуються такі функції: надання рекреаційних послуг і здійснення контролю за їх асортиментом, якістю і обсягом; встановлення суспільної корисності послуг, визначення їх реальної вартості в умовах конкуренції.

Регіональний ринок рекреаційних послуг має ряд особливостей формування та розвитку, які обумовлені специфікою товару цього ринку – процес надання та споживання рекреаційних послуг співпадає в часі та просторі, йому передує пред’явлений попит, притаманні сезонні коливання та непостійність якості, неможливість нагромадження, збереження та транспортування, що породжує нерівномірність попиту і пропозиції.

В даному випадку пропозиція – це сукупність рекреаційних послуг, які рекреаційні установи можуть представити на ринок протягом певного періоду і за відповідними цінами.

Потреби в кожній рекреаційній субгалузі формуються під впливом різних факторів. Зокрема, потреба в санаторно-курортному лікуванні та оздоровленні виникає через порушення стану здоров’я, необхідність в профілактичному оздоровленні, відтворенні фізичних, психічних сил. Потреби у відпочинку та туризмі визначаються необхідністю зняття фізичної, психічної втоми та напруги, прагненням до духовного, інтелектуального, фізичного розвитку.

Природні рекреаційні ресурси-це компоненти природного середовища та їх територіальні поєднання, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності властивостями і служать чи можуть служити матеріальною основою для організації відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення. Тому природно-рекреаційний потенціал регіону визначається територіальними межами, технічними, науковими, фінансовими можливостями регіонального простору. Відповідно він підлягає економічній оцінці стану та ефективності його використання.

Важливим засобом підвищення ефективності рекреаційного природо­користування в умовах ринкової економіки є плата за використання рекреаційних ресурсів. У практиці рекреаційного господарювання застосовується три види платежів: платежі за використання природних рекреаційних ресурсів; відрахування за понаднормативне їх використання i за користування загаль­ною інфраструктурою. Кількісна обмеженість і якісні відмінності рекреаційних ресурсів в умовах ринкової економіки породжують різницю в результатах господарського використання цих ресурсів, тобто суб’єкти господарювання отримують різну величину додаткового прибутку.

Варто виділити три форми рекреаційної ренти: монопольну, диференційну, абсолютну. Монопольна рекреаційна рента виникає при експлуатації особливо цінних рекреаційних ресурсів, які, як правило, є державною власністю і надходитиме державним, муніципальним органам влади та суб’єктам господарювання. Диференційна і абсолютна рекреаційна рента виникає при експлуатації ресурсів місцевого значення надходить місцевим органам влади та суб’єктам господарювання.

Отже, великим містам і регіонам під силу комплексний, довгостроковий програмний підхід, спрямований на всебічний розвиток регіону.

Література.

  1. Павлов В.І., Черчик Л.М., Голян В.А. Підприємництво в локальному рекреаційному комплексі. – М.: Луцьк: Надстир’я, 2000. – 156 с.

  2. Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині. – М.: Луцьк: Надстир’я, 1998. – 124 с.

  3. Соболь О., Коломієць І. Забезпечення суспільного визначення позитивного іміджу регіону // Регіональна економіка. – 2006. №1. – С. 77 – 83.



УДК 338.48.001.76



И.М. Пожарицкая, канд. экон. наук, доцент

Национальная академия природоохранного и

курортного строительства, г. Симферополь


8143903189432306.html
8144031272822411.html
8144147057056244.html
8144274298216560.html
8144346035877597.html